Оскільки ця картина режисера Клода Лелюша вийшла на екрани у 1966 році, зараз її пам'ятають хіба що поціновувачі вінтажної автоестетики та кінознавці.

Тим не менше, навіть якщо б мосьє Трінтіньян зіграв не у більш, ніж 100 картинах та купі театральних постанов, а лише тільки у «Чоловік та Жінка» — цього вже було б достатньо, щоб автомобільний світ назавжди запам'ятав його ім'я. Тому що маленький світ, створений ним та такою ж геніальною Анук Еме — це справді витвір мистецтва, оскільки дивлячись «Чоловік та Жінка» ти з одного боку бачиш картинку, майже ідельну з точки зору стиля. А з іншої — це абсолютно звична історія з життя: вдівець знайомиться із вдовою у пансіоні, де навчаються їх діти. В кожного з них — трагедія у минулому, вони діляться своїми історіями з життя та розповідають один одному, як доводиться самотужки виховувати дітей... Спілкування захоплює обох — тож, за таких обставин нема нічого дивного у тому, що у чоловіка та жінки досить швидко спалахують почуття один до одного.

Звичайна собі історія. Настільки, що Клод Лелюш отримав декілька відмов у фінансуванні. Мовляв, ну що тут знімати? Чергову love story? Навіщо? Чим вона може зачепити глядача, що в ній насправді особливого?

Втім, у цій історії все ж є дещо особливе: незвичними моментами є професії головних героїв. Вона — режисер, а він — водій-випробовувач та гонщик, що буквально за тиждень після їх знайомства бере участь у Раллі Монте-Карло'1966.

Тому не дивно, що в якийсь момент на екрані з'являються BMC Mini Cooper S (які того року у цілком реальному Раллі Монте-Карло було дискваліфіковано) Citroen ID (спрощена версія«богіні» Citroen DS), Lancia Flavia Coupe, Porsche 911 (між іншим, це було всього друге за рахунком Раллі Монте-Карло для 911), Renault R8 Gordini...

І звичайно Ford. Бо саме американський концерн погодився фінансувати «звичайну історію про кохання». Тому не дивно, що увесь фільм глядачів супроводжує службове авто Жана-Луї Дюрока — свіжесенький кабріолет Ford Mustang, що дебютував у квітні 1964 року. А дистанцію Раллі Монте-Карло'1966, про яке йдеться по сюжету картини, він зі своєм напарником долає за кермом хардтоп-купе Mustang.

Цікаво, що у реальному житті саме у 1966 році Ford виграв свій перший Ле-Ман. Таким чином виходить, що у картині йдеться про те, як пілот-випробовувач Жана-Луї Дюрок працює над фінальною доводкою Ford GT40, попереду в якого — перша в історії перемога у Ле-Мані! Наврядчи Клод Лелюш розрахоував на таку вдачу, але у підсумку вийшов класний мікс подій фільму та реального життя.

Улюблена справа, елемент трагедії, щаслива випадковість, почуття — і все це під соусом швидкості, співу двигунів та музикою Френсіса Лея... У поєднанні їз по-французьки чаруючою атмосферою та природньою грою акторів, ніби знімальна група просто відзняла кілька днів їх справжнього життя, такий набір інгрідієнтів зробив картину «Чоловік та Жінка» спражнім скарбом. Підтвердженням чому є «Гран-Прі» 20-го міжнародного кінофестивалю у Каннах, який отримав фільм у 1966 році, а також «Оскар» за найкращий іноземний фільм та найкращий сценарій (Клод Лелюш та П'єр Утерховен) та «Золотий глобус» в номінаціях «Кращий іноземний фільм» та «Краща драматична акторка» (Анук Еме) у 1967 році та премія BAFTA в номінації «Краща іноземна акторка» (Анук Еме) у 1968 році.

Так Ford із досить банальної історії, якою здавалася ідея зняти фільм про невеличкий відрізок життя чоловіка та жінки, отримав справжню перлину. За яку варто подякувати, звичайно, в першу чергу Клоду Лелюшу, що все ж таки знайшов можливість зняти «ще одну історію про кохання. Втім, вона стала саме такою, якою є, завдяки витонченій жіночності Анук Еме — та харизмі Жана-Луї Трінтіньяна.

Дякую, мосьє Трінтіньян. Великою мірою завдяки Вам та справжньому шарму вінтажної автоестетики картини «Чоловік та Жінка» я свого часу просто схибнувся на світі автомобілів.

Про що ніколи не жалкував.

Жан-Луї Ксав'є Трінтіньян (11/12.1930 - 17/06.2022)

На фото вище він у 2012 році під час зйомок у картині «Любов», за роль у якій отримав одну зі своїх останніх нагород — Cesar за кращу чолові роль. Фото Sony Pictures

На першому фото: Жан-Луі Трінтін'ян у 60-х роках. Фото — Джеймс Андансон

текст — Юрій Бугаєв