Що таке ралі-марафон Дакар?
Це щорічні двотижневі перегони, переважно по бездоріжжю, що дозволяють перевірити себе у протистоянні із первісними за своєю суттю явищами: втомою, страхом, невдалим збігом обставин, капризами природи...
З моменту свого дебюту у 1978 році цей ралі-марафон проходить у пустелях, кам'янистих степах, що розташовані у найвідлюдненіших куточках планети.
Тож, де краще за все тренуватися для того, щоб на належному рівні бути готовим до двох дакарівських тижнів? Вадим Нестерчук тренувався у пісках Руб-ель-Халі — пустелі, що займає третину Аравійського півострову та розташована на території чотирьох держав: Саудівської Аравії, Йємену, Об'єднаних Арабських Еміратів та Оману. Це одне з найспекотніших місць на планеті: температура тут регулярно підіймається вище 50 градусів за Цельсієм.
Вадим Нестерчук прилітав до ОАЕ на тренування — і наприкінці червня'2013, один з тренувальних позашляховиків команди не витримав навантажень та застряг у дюнах.
Його попереджали, що у червні спроба дістати автомобіль із полону дюн може закінчитися дуже погано — саме з причин спеки, що панує о цій порі року у Руб-ель-Халі. Але Вадим був «скаженим», як змалював мені його один із знайомих — тож, наступного дня вирішив зробити так, як вже запланував: після тренування він хотів спробувати витягти авто з піщаного полону. Незважаючи на спеку.
24 червня 2013 року поснідавши у готелі посеред пустелі, де зазвичай зупиняються гонщики, Вадим Нестерчук сів у свій ралійний Toyota Land Cruiser 200 та вирушив у пустелю. Але температурні навантаження призвели до того, що зламався й другий позашляховик. Відправивши координати місцерозташування, де трапилася ця ситуація, Вадим, залишивши напарнику пляшку води, пішов за допомогою.
Він загинув у другій половині дня від зневоднення — а напарнику, якого вдалося знайти за відправленими координатами, схоже, врятувала життя та пляшка води, що залишив йому Нестерчук.
Дакар-2013, який прототип №345 команди Sixt Ukraine пройшов повністю, від старта й до фініша, став для команди найуспішнішим за роки боротьби у цьому ралі-марафоні: у загальному заліку українці стали 26-ми. Для Вадима Нестерчука це був останній Дакар у житті — а з його загибеллю припинила існування й команда Sixt Ukraine
Фото — Sixt Ukraine
Ніколи не забуду, як побачив дакарівський прототип Нестерчука у одному з павільонів на SIA-2011: Вадим привіз на київський автофорум бойову машину, на якій він із штурманом Костянтином Мєщєряковим вперше пройшов повну дистанцію тогорічного ралі-марафону — щоб усі бажаючи мали можливість побачити тепер вже частину легенди Дакару із зовнішністю Mitsubishi L200 на власні очі (Нестерчук прямо говорив, що окрім лобового скла, передньої та задньої світолотехніки у їх бойового апарату майже нема нічого спільного із серійним пікапом «трьох діамантів»). Мені пощастило тоді трошки поспілкуватися із Вадимом особисто — на моє здивування, він не роздавав автографи один за іншим, бо навколо прототипа Sixt Ukraine не було жодного натяку на натовп, який я очікував побачити навколо техніки та людини, що презентувала Україну на найвищому в світі автоспортивному рівні.
Вадим був чимось дуже заклопотаний, тож ми перекинулись буквально кількома фразами — звичайно, щодо Дакару-2011. При тому, що вперше з моменту подачі заявки на участь у Дакарі-2008 Нестерчук подолав повну дистанцію ралі-марафону, він був не надто задоволений результатом, хоча й зазначив: цього року Дакар був дуже важкий — зазвичай фінішує десь половина екіпажів, що стартувала, а у 2011-му таких було менше третини (тоді наші на прототипі №380 у загальному заліку посіли 35 місце, а другий екіпаж Sixt Ukraine — у «вантажному» заліку на Mercdes Unimog №534 — фініша не дістався: Марко Піано підвела коробка швидкостей).
Коли я запитав, чи можна сфотографуватися разом, Вадим тільки посміхнувся: «звичайно, чому ж ні?»
Вадим Нестерчук вважав, що кращих перегонів, ніж Дакар, просто не існує — і звичайно, його мрією була перемога у Дакарі.
З дня його загибелі минуло 10 років — і за цей час не знайшлося нікого, хто створив би українську команду, яка досягнула результатів, співставних із показником Нестерчука. Безумовно, свою роль у тому, що ніхто із заможних українців так і не зробив свій крок у напрямку Дакара, відіграла й війна, що її почала російська федерація у 2014 році.
Що ж, чим не мета у післявоєнному світі — перемогти під українським прапором у Дакарі?
А для початку треба створити команду, яка б вивела екіпажі з українськими пілотами на старт Дакара — та подолала повну його дистанцію. І не варто забувати, що для перемоги у своєму класі потрібен досвід кількох бойових виходів на старт Дакара, із фінішем по проходженню усієї дистанції.
Як на мене, коли це нарешті станеться, це буде не тільки на користь українському автоспорту, а ще й гідним вшануванням пам'яті Вадима Нестерчука — першого українця, що вийшов на старт ралі-марафона Дакар із своєю командою, яка презентувала Україну у цьому найвідомішому позашляховому змаганні на витривалість.
текст — Юрій Бугаєв
ілюстрації — Sixt Ukraine та з архіва автора
