текст — Юрій Бугаєв
ілюстрації — Ferrari S.p.A.
1984 рік, Женева.
За 22 роки після дебюту 250 GTO Ferrari презентує світові автомобіль, створений для... участі в світовій першості з раллі. Це не помилка: мова не про Чемпіонат Світу з перегонів класу Formula-1, не про перегони класу GT, яким у лінійці Ferrari присвячена, наприклад, серія Tour de France. Ні, в той час у casa di cavallino rampante дійсно планували позмагатися саме за раллійну корону.
Навіщо це було Ferrari?
Якщо Ferrari 250 GTO 1962 року створювали для участі у Групі 3 перегонів Grand Touring — власне, саме тому й знадобилася омологація — то спадкоємицю з тим самим індексом GTO замислили як учасницю класу Group B: FIA презентувала цей раллійний дивізіон у 1982 році і він швидко набув шаленої популярності.
Великою мірою це стало можливим завдяки нововведенню, що з'явилося 1979 року у «Жовтій Книзі FIA», як тоді називали збірник правил проведення змагань: формулювання зробило можливим вихід на старт повнопривідних авто.
Знадобився деякий час, щоб повнопривідна концепція почала приносити перші гідні плоди — і за результатом сезона 1982 року таким плодом став титул Чемпіонів Світу з Раллі у заліку виробників, який вперше в історії було здобуто на повнопривідному авто. Це була Audi Quattro.
А далі понеслося: швидка та потужна, техніка класу Group B зробила раллі найпопулярнішим видом автоспорту в світі. Що, власне, й не дивно: цих раллійних бійців створювали із використанням найновіших матеріалів та технологій у конструкції (чого вартує один тільки інноваційний на ті часи повний привід).
Звісно, за таких обставин у Маранелло просто не могли обійти увагою «Групу Б».
Офіційно модель, яку презентували на Женевському автосалоні'1984, має назву Ferrari GTO — тобто, без цифрового індексу
Базою стала 8-циліндрова Ferrari 308, однак для створення нової справжньої ікони у Маранелло мали піти на кілька кроків, які забезпечили новій GTO суттєві відмінності від «донора».
Отже: щоб встановити на 8-циліндровий двигун туронагнітачі IHI, його довелося розвернути вздовж, та до того ж збільшити колісну базу на 200 мм. Доречі, свою неофіційну назву — 288 GTO — ця Ferrari отримала саме завдяки двигуну у 2.8 літра та його 8 циліндрам.
Дизайном кузова займався геніальний Леонардо Фіораванті з Pininfarina, який базуючись на стайлінгу Ferrari 308 буквально кількома деталями не тільки освіжив зовнішність, а й зробив її гідної справжнього тогочасного флагмана лінійки моделей: нижня кромка переднього бампера отримала спойлер із двома прорізами інтегрованих повітрязабірників, з'явилися дві пари додаткової оптики, під дверима та на задніх крилах також з'явилися прорізи для забору та відводу повітря, а в задній частині кузова з'явився інтегрований спойлер в стилі 250 GTO.
Сам кузов, як у ранніх примірників Ferrari 308 (з початку виробництва у 1975 до червня'1977), було виготовлено з композитних матеріалів. Завдяки цьому суха вага становила всього 1160 кг — при потужності 400 к.с. на 7000 об/хв (піковий обертаючий момент становив 496 Нм на 3800 об/хв) цього вистачало, щоб власник 288 GTO міг прискорюватись з місця до 100 км/год за 4.9 с та досягати максимальних 305 км/год. Станом на 1984 рік це була перша модель, що подолала показник максимальної швидкості у 300 км/год, ставши найшвидшим в світі серійним авто.
Для омологації мало бути побудовано щонайменше 200 автомобілів — втім, у Ferrari замахнулися на 220 авто. Однак, попит відчутно перевищив плани компанії: вдалося знайти клієнтів на 272 примірники GTO. Причому, як це регулярно відбувається, усі вони були розпродані ще до офіційного дебюту автомобіля на Женевському автосалоні'1984.
Цікаво, що останній екземляр Ferrari GTO Коммендаторе особисто подарував Нікі Лауді. А у квітні 1996 року до переліку відомих власників цієї моделі додався й Міхаель Шумахер, хоча на момент придбання це була вже далеко не найсвіжіша модель Ferrari, та й у гаражі Шуммі на той час вже була досить різноманітна техніка, включно із Bugatti EB110 SS.
Що такого особливого було у Ferrari GTO, окрім статуса найшвидшого серійного автомобіля? Усі, хто мав щастя опинитися за кермом цього італійського суперкара, зазначають, що головними рисами характера автомобіля є виключно точне налаштування керма та бездоганна збалансованість. Доречі, саме 288 GTO регулярно звуть першим суперкаром Ferrari у сучасному тлумаченні цього терміну: легкий, потужний, дуже швидкий, із відмінною керованістю.
Ferrari GTO збирали з 1984 по 1986 рік. І з раллі так нічого й не склалося: після виготовлення усієї партії дорожних авто у 1986 році було презентовано 600-сильну Ferrari GTO Evoluzione, яка й мала змагатися у класі Group B. Був побудований прототип та 5 бойових машин, однак, під час «Туру Корсики-1986» у аварії загинув екіпаж Генрі Тойвонена та Серджіо Кресто, що стало вирішальним моментом в історії високопотужного, але вкрай небезпечного раллійного дивізіону: Group B заборонили.
Сьогодні Ferrari GTO інколи з'являються у продажу. Ціни — від 4.9 млн євро за примірник із пробігом трошки менше 20 тис. км до 6 млн євро за майже новеньку «омологату» із 1500 км на одометрі...
